Мета: Розкрити актуальність
проблеми
духовності на зразках творів українських та зарубіжних письменників в поєднанні
з творами образотворчого та музичного мистецтва.
Формувати в учнів навички
дослідницької діяльності, інтегрування
навчального матеріалу з літератури і художньої культури, вміння порівнювати,
оцінювати; розвивати художнє читання.
Виховувати високі моральні якості,
естетичні смаки.
Обладнання: художні твори: Г. Гарсіа Маркеса «Стариган з крилами», Т.
Стернза-Еліота «Порожні люди», І Драча «Новорічна казка», Л. Костенко «Крила»;
репродукції картин Рафаеля Санті «Ангел», «Сікстинська мадонна», Леонарда да
Вінчі «Благовіщення»,симфонія №6 фа мажор В.А.Моцарта («Ангел»), презентація за
сценарієм диспуту, ілюстрації.
Хід заходу:
Викладач: Щирі вітання всім, хто сьогодні приєднався до нашого
заходу з такою інтригуючою назвою: «Чи є місце ангелам серед нас?». Не менш
цікавим є і жанр заходу – диспут. Маємо можливість інтегрувати матеріал трьох предметів: зарубіжної, української
літератури, художньої культури з опорою на власний досвід учасників. Проблема,
яка нас цікавить, дозволить поєднати такі види мистецтва як музику, живопис,
літературу і в деякій мірі театр.
Інформатор: Диспут – в перекладі з латинської означає - міркувати, сперечатися – це різновид дискусії, публічне обговорення тієї чи іншої важливої для
присутніх проблеми, яке, як правило,
завчасно готується і пов'язане з реальним життям, власним досвідом учасників. З приводу
цієї проблеми учасники диспуту висловлюють різні думки і судження.
Розгортається диспут завдяки оцінкам, аргументаціям, смисловим зв'язкам із
реальним життям, опорі на особистий досвід, яким користуються учасники спору. У
диспуті є елементи монологу та діалогу. Діалогічні
елементи надають емоційне забарвлення дискусії, а монологічні служать для
вираження її логічного змісту
Пропонуємо
правила для учасника диспуту:
1. Кожен
має право висловити свою думку. Якщо у тебе є що сказати слухачам, нехай вони
дізнаються про це.
2. Говори,
що думаєш, думай, що говориш! Висловлюйся ясно і чітко. Чи не стверджуй того, в
чому не розібрався сам.
3. Постарайся,
як можна більш переконливо викласти свою точку зору. Спирайся тільки на
достовірні факти.
4. Не
повторюй того, що до тебе було сказано.
5. Поважай
чужу думку. Постарайся зрозуміти його. Умій вислухати точку зору, з якою не
згоден. Будь витриманим. Не перебивай виступаючого. Не давай особистісних
оцінок. Правоту доводь доводами, а не криком. Намагайся не нав'язувати своєї
думки.
6. Якщо
доведено помилковість твоїй позиції, май мужність визнати свою неправоту.
7. Нехай
головним підсумком диспуту стане твоє просування по нелегкому шляху осягнення
істини.
8. Можна
користуватися такими мовними трафаретами:
·
Я згоден (згодна), тому що …
·
Я не згоден (не згодна), тому що …
·
Я висловлюю окрему думку, так як
(Сценарій супроводжується презентацією)
Викладач: Її не купиш за
гроші, її не подаруєш, її не відчуєш на дотик…
Без неї людству загрожує найбільша
катастрофа…. катастрофа духовності.
Сьогодні ми поговоримо про
духовність. Почати диспут пропоную з прослуховування симфонії №6 В.А.Моцарта
Звучить
симфонія №6 В.А.Моцарта
Мистецтвознавець: Симфонію № 6 фа мажор композитор
Вольфганг Амадей Моцарт написав у 1767 році у віці 11
років. Коли вперше виконував разом зі своєю сестрою цей
музичний шедевр, мешканці містечка Брно
були в захваті. Цю симфонію називають
Музикою Ангелів.
Учениця: Свіжістю і чистотою, ніжністю і материнською лагідністю, щирістю і
любов’ю наповнює наші серці така музика.
Складається враження, наче ангел своїм крилом обгорнув плечі, зігрів душу,
захистив від негараздів.
Викладач: Музика – це мова звуків, які людина чує всередині себе. Цей світ зрозумілий
і близький кожному. Як приємно, якщо смаки співпадають, адже друзі мають схожі
за настроєм душі.
Ангел – головний образ, навколо якого точитиметься
сьогодні наша дискусія.
Учениця: Янгол у перекладі з грецької означає «вісник», посланець Божий, він і є
прямим зв’язком між Небом і Землею.
Учениця: А я хочу висловити окрему думку. В
оповіданні Габріеля Гарсіа Маркеса
«Стариган з крилами» ангел - символ знехтуваної віри. Можливо він відчув
духовне безсилля, слабкість. Аби відновити втрачену єдність людини зі світом
він і впав на подвір’я, де жили Пелайо та Елісенда.
Інсценування епізоду оповідання «Стариган з
крилами».
Пелайо ( в розпачі):
- Дощ не вщухає уже третю
добу, із напівзатопленого подвір'я краби весь час повзуть до
будинку: Я вже цілий кошик цих істот
викинув у море. Це від їх смороду у дитини всю ніч був жар. З вівторка світ став похмурим, небо й море однакового попелястого кольору…
(Бачить старого, який борсається у грязюці. Злякано):
-
Хто це ? … Елісенда, Елісенда….
Елісенда (в заціпенінні):
- Він одягнений, як жебрак, череп його лисий, як коліно, рот беззубий, як у
старезного діда, великі пташині крила, обскубані та брудні, лежать в болоті, і
все це разом надає йому кумедного й неприродного вигляду….. це, мабуть, людина, яка потерпіла під час аварії якогось
іноземного пароплава. Я покличу сусідку, вона багато всіляких див бачила в своєму житті
Сусідка:
Сусідка:
- Це ангел. Мабуть, він прилетів по дитину, але
сердега такий старий і немічний, що злива збила його на землю. Ангели о цій порі року дуже небезпечні… Покличу отця Гонзагу, хоча
на нього мало надії - він ще недавно був дроворубом, такий з нього і священник…
Пелайо:
- Замкну я
його у дротяному курнику, а вранці відпустимо ангела, дамо прісної води та харчів на три дні й нехай летить у відкрите
море.
Отець Гонзага: (зазирнув до курника, пошепки прочитав молитву)
-Він мені одразу не сподобався , не розуміє божої
мови й не вміє шанувати божих слуг. Цей старий надто вже схожий на земну людину: від
нього тхне болотом, з крил звисають водорості, велике пір'я посічене земними вітрами, й нічого в
жалюгідній зовнішності старого не свідчить про велич і гідність ангела.
Парафіяни, застерігаю вас від зайвої наївності: крила ще ні про що не свідчать, їх мають і літак, яструб, отож, це - атрибут не тільки ангелів. Нагадую, що саме диявол володіє неабиякими здібностями перевтілюватись і дурити необережних людей. Я напишу листа єпископові, щоб той, у свою чергу, написав главі церкви, а той - папі й щоб, таким чином, остаточне рішення прийшло з найвищої церковної інстанції.
Парафіяни, застерігаю вас від зайвої наївності: крила ще ні про що не свідчать, їх мають і літак, яструб, отож, це - атрибут не тільки ангелів. Нагадую, що саме диявол володіє неабиякими здібностями перевтілюватись і дурити необережних людей. Я напишу листа єпископові, щоб той, у свою чергу, написав главі церкви, а той - папі й щоб, таким чином, остаточне рішення прийшло з найвищої церковної інстанції.
Учениця виконує художнє
читання уривку твору:
Умовляння отця Гонзаги не дали ніякого наслідку. Звістка про
затриманого ангела поширювалася з такою швидкістю, що через деякий час у двір
Пелайо набилася сила-силенна людей і довелося викликати військо, аби розігнати
натовп, який трохи не розвалив будинок Елісенді, що вже втомилась вимітати з
подвір'я сміття; спало на думку брати з кожного, хто хоче зайти у двір і
подивитись на ангела, п'ять сентаво.
А люди йшли і йшли. Прийшли з надією видужати химерні хворі: жінка, яка з дитинства лічила удари серця, і їй уже бракувало для цього цифр; нещасний чоловік, якому заважав спати шум зірок; сновида, який прокидався вночі й ламав усе, що робив удень, та багато інших, хвороби яких були не такі серйозні. Серед цього галасу та безладдя, від якого, здавалося, двигтіла земля, Пелайо з Елісендою несподівано виявили, що в них зібралася вже кругленька сума; менш ніж за тиждень вони заповнили мідяками всі посудини, які мали в домі, а черзі бажаючих подивитись на живого ангела не видно було кінця-краю.
Очманілий від нестерпної спеки й смороду свічок, що їх віруючі ставили перед курником, ангел намагався якнайдалі забитися в куток. Спочатку його частували кристаликами камфори, якою, на думку тієї ж мудрої сусідки, харчувалися ангели. Але він навіть не глянув на ці ласощі; так само знехтував стравами, які ставили біля нього ті, що приходили сповідатись, і, нарешті, вибрав баклажанну кашу. Здавалось, надприродне терпіння було найголовнішою чеснотою ангела: його дзьобали кури, шукаючи космічних паразитів, недужі видирали з крил пір'я, щоб доторкнутись ним до своїх болячок, а безбожники кидали в нього камінням, щоб старий підвівся й вони змогли розгледіти його тіло. Один сміливець навіть припік йому бік розжареною залізякою, котрою таврують бичків, бо ангел так довго не ворушився, що всі подумали, чи він, бува, не вмер; старий злякано підхопився, бурмочучи щось своєю незрозумілою мовою, очі його наповнилися слізьми, він змахнув крилами, здійнявши цілу хмару пилюки в курнику й викликавши страшенну паніку в натовпі. Побачивши, що ангел реагує на біль, там вирішили про всяк випадок дати йому спокій.
Крім того, нечисленні чудеса, які приписували ангелові, були якимись сумнівними й свідчили швидше про його розумовий розлад, як-от у випадку із сліпим, до якого не повернувся зір, зате в нього виросли три нових зуби, або у випадку з паралітиком, що так і не почав ходити, але раптом виграв у лотерею великі гроші, чи з прокаженим, у якого на уражених хворобою місцях виросли соняшники. Ці чудеса, схожі більше на жарт, похитнули репутацію ангела. Отець Гонзага знову міг спокійно спати, а подвір'я Пелайо знову стало таким безлюдним, як у ті часи, коли дощ лив три дні й краби заповзали до кімнат.
Проте господарі не мали на що нарікати. За одержані гроші вони перебудували свій дім, зробили його двоповерховим, з балконом, заклали садок, на вікна поставили залізні ґрати, щоб не залітали ангели. Пелайо почав розводити кролів, тепер у нього була майже ціла кроляча ферма неподалік од села, і він відмовився від посади поліцейського. Елісенда купила собі лакові босоніжки на високих підборах, кілька барвистих шовкових суконь, у які вбиралася щонеділі, мов багата сеньйора. Єдине, що господарі залишили без змін, то це курник; щоправда, іноді вони мили його з хлоркою і обкурювали всередині, щоб позбутися гострого запаху курячого посліду, який стояв у всіх закутках.
Коли хлопчик почав ходити, батьки пильнували, щоб він не наближався до курника, а коли в нього почали мінятися зуби й він звик до запаху посліду, вони забули про свій страх, і дитина тепер гралася в курнику, дротяна сітка якого поржавіла й шматками випадала. Ангел до хлопчика ставився так само байдуже, як і до інших смертних, але покірливо, мов дворняга, терпів усі його примхи й витівки.
Одного дня хлопчик і ангел одночасно захворіли на вітряну віспу. Викликали лікаря. Він не втримався й, оглянувши ангела, знайшов у нього стільки хвороб у серці та нирках, що просто дивно було, як цей сердега ще живе на світі. Але найбільше лікаря здивували крила старого, які були такими природними в цьому організмі, що виникло логічне запитання: чому їх не мають інші люди?
А люди йшли і йшли. Прийшли з надією видужати химерні хворі: жінка, яка з дитинства лічила удари серця, і їй уже бракувало для цього цифр; нещасний чоловік, якому заважав спати шум зірок; сновида, який прокидався вночі й ламав усе, що робив удень, та багато інших, хвороби яких були не такі серйозні. Серед цього галасу та безладдя, від якого, здавалося, двигтіла земля, Пелайо з Елісендою несподівано виявили, що в них зібралася вже кругленька сума; менш ніж за тиждень вони заповнили мідяками всі посудини, які мали в домі, а черзі бажаючих подивитись на живого ангела не видно було кінця-краю.
Очманілий від нестерпної спеки й смороду свічок, що їх віруючі ставили перед курником, ангел намагався якнайдалі забитися в куток. Спочатку його частували кристаликами камфори, якою, на думку тієї ж мудрої сусідки, харчувалися ангели. Але він навіть не глянув на ці ласощі; так само знехтував стравами, які ставили біля нього ті, що приходили сповідатись, і, нарешті, вибрав баклажанну кашу. Здавалось, надприродне терпіння було найголовнішою чеснотою ангела: його дзьобали кури, шукаючи космічних паразитів, недужі видирали з крил пір'я, щоб доторкнутись ним до своїх болячок, а безбожники кидали в нього камінням, щоб старий підвівся й вони змогли розгледіти його тіло. Один сміливець навіть припік йому бік розжареною залізякою, котрою таврують бичків, бо ангел так довго не ворушився, що всі подумали, чи він, бува, не вмер; старий злякано підхопився, бурмочучи щось своєю незрозумілою мовою, очі його наповнилися слізьми, він змахнув крилами, здійнявши цілу хмару пилюки в курнику й викликавши страшенну паніку в натовпі. Побачивши, що ангел реагує на біль, там вирішили про всяк випадок дати йому спокій.
Крім того, нечисленні чудеса, які приписували ангелові, були якимись сумнівними й свідчили швидше про його розумовий розлад, як-от у випадку із сліпим, до якого не повернувся зір, зате в нього виросли три нових зуби, або у випадку з паралітиком, що так і не почав ходити, але раптом виграв у лотерею великі гроші, чи з прокаженим, у якого на уражених хворобою місцях виросли соняшники. Ці чудеса, схожі більше на жарт, похитнули репутацію ангела. Отець Гонзага знову міг спокійно спати, а подвір'я Пелайо знову стало таким безлюдним, як у ті часи, коли дощ лив три дні й краби заповзали до кімнат.
Проте господарі не мали на що нарікати. За одержані гроші вони перебудували свій дім, зробили його двоповерховим, з балконом, заклали садок, на вікна поставили залізні ґрати, щоб не залітали ангели. Пелайо почав розводити кролів, тепер у нього була майже ціла кроляча ферма неподалік од села, і він відмовився від посади поліцейського. Елісенда купила собі лакові босоніжки на високих підборах, кілька барвистих шовкових суконь, у які вбиралася щонеділі, мов багата сеньйора. Єдине, що господарі залишили без змін, то це курник; щоправда, іноді вони мили його з хлоркою і обкурювали всередині, щоб позбутися гострого запаху курячого посліду, який стояв у всіх закутках.
Коли хлопчик почав ходити, батьки пильнували, щоб він не наближався до курника, а коли в нього почали мінятися зуби й він звик до запаху посліду, вони забули про свій страх, і дитина тепер гралася в курнику, дротяна сітка якого поржавіла й шматками випадала. Ангел до хлопчика ставився так само байдуже, як і до інших смертних, але покірливо, мов дворняга, терпів усі його примхи й витівки.
Одного дня хлопчик і ангел одночасно захворіли на вітряну віспу. Викликали лікаря. Він не втримався й, оглянувши ангела, знайшов у нього стільки хвороб у серці та нирках, що просто дивно було, як цей сердега ще живе на світі. Але найбільше лікаря здивували крила старого, які були такими природними в цьому організмі, що виникло логічне запитання: чому їх не мають інші люди?
Учениця: Янгол- це посланець Божий надприродна
істота, посередник між Богом і людьми,
виконує волю Бога, служить людям,охороняє. Хіба ж цей виснажений старий схожий на янгола?
Дозвольте вам нагадати, яким бачили ангела найвідоміші митці .
Рафаель Санті є автором славнозвісної картини «Сікстинська мадонна».
Надзвичайно ліричне звучання надають картині пара ангелочків у самому низу
картини. Ці два ангела позбавляють картину пафосу, виділяючи головний і простий зміст сюжету -
турботу матері про долю свого сина.
Мистецтвознавець: Одна з картин Рафаеля називається
«Ангел», він написав її у досить
молодому віці. У 18 років художник яскраво передав психологічний стан людини,
підкресливши м’якість рис обличчя і любов в очах. І крила…
І справді, чому люди не мають крил?
Учениця: Крила – це символ духовного злету людини.
Саме про таких окрилених людей пише
давньогрецький поет Гесіод, який залишив нам у спадок перекази про золотий вік,
про особливих людей, про ті часи Старої Європи,
коли один із центрів давньоєвропейської цивілізації був саме на землях між
Карпатами та Дніпром. Отже, в ті часи Країна хліборобів, що розкинулася на
землях сучасної України визначала вищий цивілізаційний рівень своєї епохи. Вслухайтеся
в ці слова.
Учень:
Спершу безсмертні боги, що їх на Олімпі оселя,
Рід золотий утворили людей обдарованих словом.
Рід цей тоді існував, як владикою неба був Кронус.
Люди жили, мов боги ті безсулені і світлі душею,
Як від тяжкого труда, так від горя далекі одначе.
Старість до них не зближалась. Могутні на руки й на ноги,
Завжди на учтах вони веселились, не відавши лиха,
А помирали, як сном опановані. Всяке добро їм
Дано було на пожиток. Без оранки поле родюче
Їм дарувало плодів рясноту. Лиш по власній охоті
В мирності серця трудились вони, на всі блага багаті,
Власники стад незліченних,подібні
до сонму безсмертних.
Учениця: Тобто люди, які
жили колись у наших краях, були настільки духовно багатими, що їх
можна назвати окриленими. Які вони були щасливі!
Учениця: У мене є інша думка. Поезія
Гесіода є згадкою не лише
про духовно і фізично здорових людей, а також про розпад і повне
забуття на довгі 5 тисяч років. Це нагадування про те , що можна втратити все –
міста, яскраву культуру та високу духовність, які занепадають.
Літературознавець: Прикро, але мушу констатувати факт, що
криза духовності стає вселюдською. На думку американо-англійського поета Томаса Стернза Еліота в душах наших сучасників – порожнеча і труха,
немає ні почуттів, ні суті.
Літературознавець: Тому "порожні люди" вже мертві, хоча живуть на
землі.
Ми люди
порожні,
Спустошені люди,
Соломою випхані,
Купчимось
I мозки солом'яні хилим.
Як шелести, шепоти наші
Тихенько й подібно
Тріщать шарудінням безсилим, Як вітер в сухій ковилі,
Як лапки щурів на побитому склі
У нашій коморі.
Спустошені люди,
Соломою випхані,
Купчимось
I мозки солом'яні хилим.
Як шелести, шепоти наші
Тихенько й подібно
Тріщать шарудінням безсилим, Як вітер в сухій ковилі,
Як лапки щурів на побитому склі
У нашій коморі.
Учениця: А мене вразила поема сучасного українського поета Івана
Драча «Крила». Вона змістовно
перегукується з оповіданням «Стариган з крилами».
Через
ліс-переліс,
через море навкіс
Новий рік для людей подарунки ніс:
Кому — шапку смушеву,
кому — люльку дешеву,
Кому — модерні кастети,
кому — фотонні ракети,
Кому — солі до бараболі,
кому — три снопи вітру в полі,
Кому — пушок на рило,
а дядькові Кирилові — крила.
Був день як день, і раптом — непорядок,
Куфайку з-під лопаток — як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.
Голодні небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серці — туга,
А в дядька в серці — тіні.
(Кому — долю багряну,
кому — сонце з туману,
Кому — перса дівочі,
кому — смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові, прости Господи, - крила.)
Жінка голосила: «Люди як люди.
їм доля маслом губи змастила.
Кому — валянки,
кому — мед од простуди,
Кому — жом у господу,
а цьому гаспиду,
прости Господи, — крила?!»
Так Кирило до тями брів,
І, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив,
І крила обтяв об колоду.
Та коли захлинались сичі,
Насміхалися зорі з Кирила
І, пробивши сорочку вночі,
Знов кипіли пружинисті крила.
Та Кирило з сокирою жив,
На крилах навіть розжився —
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.
А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була не безкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.
(Кому — нові ворота,
кому — ширшого рота,
Кому — сонце в кишеню,
кому — дулю дешеву,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові — не пощастить же
отак чоловікові! — крила.)
через море навкіс
Новий рік для людей подарунки ніс:
Кому — шапку смушеву,
кому — люльку дешеву,
Кому — модерні кастети,
кому — фотонні ракети,
Кому — солі до бараболі,
кому — три снопи вітру в полі,
Кому — пушок на рило,
а дядькові Кирилові — крила.
Був день як день, і раптом — непорядок,
Куфайку з-під лопаток — як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.
Голодні небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серці — туга,
А в дядька в серці — тіні.
(Кому — долю багряну,
кому — сонце з туману,
Кому — перса дівочі,
кому — смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові, прости Господи, - крила.)
Жінка голосила: «Люди як люди.
їм доля маслом губи змастила.
Кому — валянки,
кому — мед од простуди,
Кому — жом у господу,
а цьому гаспиду,
прости Господи, — крила?!»
Так Кирило до тями брів,
І, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив,
І крила обтяв об колоду.
Та коли захлинались сичі,
Насміхалися зорі з Кирила
І, пробивши сорочку вночі,
Знов кипіли пружинисті крила.
Та Кирило з сокирою жив,
На крилах навіть розжився —
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.
А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була не безкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.
(Кому — нові ворота,
кому — ширшого рота,
Кому — сонце в кишеню,
кому — дулю дешеву,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові — не пощастить же
отак чоловікові! — крила.)
Учениця: Крила - це символ польоту, мрії. Мрійників часто вважають
диваками, але саме вони - рушійна сила людського
прогресу. Дехто про крила мріє, а декому, як от дядькові Кирилові, вони
виявилися зайвими. Єдине, що зміг використати їх як будівельний матеріал...
Поезія в оригінальній формі висміює бездуховність і корисливість,
«безкрилість», які роблять з людини звичайного споживача-обивателя.
Учениця: Давайте не втрачати оптимізму. Все у наших
руках. Вірить у це українська поетеса
Ліна Костенко. Вірю я.
ЛІНА КОСТЕНКО "КРИЛА"
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
Звучить
пісня «Янголе мій» Слова Н. Козак, слова В.Дунця
Сонцем зійшов до моєї колиски,
Виткав життя охорони сорочку.
Доленьки-долі промінчику чистий,
Янголе мій, добрий мій Ангелочку!
Даний Богом на роки
Душу й тіло стерегти.
День і ніч зі мною йдеш -
На крилі любов несеш.
Янголе мій! Янголе мій!
Хоронителю мій!
Янголе мій! Янголе мій!
Утішителю мій!
Одіж гріховну ти з мене зриваєш,
Вчиш обминати спокуси звабливі,
Ризу пречисту душі приміряєш,
Добрий мій янголе, янголе білий!
По шляхах життя веди...
Райські брами відімкни...
Щоб гріхів моїх вітри
Цвіт душі не рознесли.
Янголе мій! Янголе мій!
Утішителю мій!
Даний Богом на роки
Душу й тіло стерегти.
День і ніч зі мною йдеш -
На крилі любов несеш.
По шляхах життя веди...
Райські брами відімкни...
Щоб гріхів моїх вітри
Цвіт душі не рознесли.
Янголе мій! Янголе мій!
Хоронителю мій!
Янголе мій! Янголе мій!
Утішителю мій!
Викладач: Пропоную всім учасникам сформувати крила духовного злету. Для цього
необхідно написати на «пір’їнках» чесноти, які ви маєте, і які дають нам право
вважати себе духовно – багатими людьми.
(віра, любов, доброта, щирість, краса, свобода,
гідність, надія, благородність, мудрість)
На дошці моделюють
крила духовного злету.
Викладач: Окрилені люди – це люди духовно багаті, творчі, унікальні, оригінально мислячі, які вміють мріяти і черпають своє натхнення від щирості людей! Я бажаю, щоб у кожного із нас було своє небо і свої крила, були злети і не було падінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар